План
1. Вступ
2. Історія натюрморту, значення натюрморту в мистецтві
3. Послідовність виконання натюрморту
4. Технологія ознайомлення дітей з натюрмортом
Висновки
Література
1. Вступ
Натюрмортне зображення світу речей з'явилося в мистецтві дуже давно. Натюрмортом ( від французького nature morte – буквально «мертва природа») називають зображення неживих речей, зібраних єдину композиційну групу. Натюрморт може мати як самостійне значення, так і бути частиною композиції жанрової картини або портрета.
2. Історія натюрморту, значення натюрморту у мистецтві
Натюрмортні зображення з'явились в мистецтві дуже давно. На давньогрецьких і римських мозаїках, фресках і вазах, ми бачимо натюрморти з яскраво вираженим сюжетом. Художники Давньої Греції та Італії обирають музичні, військові і побутові сюжети натюрмортів. Значно пізніше з'являється натюрморт в Китаї, але вже в VII столітті нашої ери, в епоху феодального панування, художник Бян Луань своїм «живописом квітів» затверджує натюрморт як жанр. Натюрмортний живопис досягає великих успіхів в творчості художників Сходу.
В Європі натюрморт зустрічається вперше у нідерландських мініатюрах і побутових картинах Яна Ван – Ейка, в картинах і гравюрах Альбрехта Дюрера. Нарешті в творчості італійського гравера і живописця Яколо де Барбарі з'являється самостійне зображення натюрморту. Історія натюрмортного живопису Європи не може минути й ім'я італійського художника Караваджіо. В Іспанії відомі роботи Сурбарана і Веласкіса.
В ХVI – XVII столітті композиція стає стрункіше, в натюрморті з'являється суспільний зміст. В Голландії, завдяки довготривалій революційної боротьби буржуазії за своє панування, мистецтво було звільнено з – під впливу церкви.
Воно почало відображувати конкретні сторони життя, суспільні відносини і стало на шлях затвердження l8;еальної дійсності. Естетичне почуття переросло в зріле естетичне відношення художника до дійсності. Створилися суспільні умови для формування натюрморту, як жанру. Ця епоха подарувала людству багато талановитих художників – натюрмортистів (Бейерен, Пітер Клас, Хеда , Віллем Кальф, Метею, Ван Стрек та ін..).
В цей час Фландрія, залишена під сильним впливом феодалізму, а також і церкви, змушена під тиском буржуазії пристосовуватись до нових історичних умов.
Мистецтво фламандських шкіл створює стиль барокко. В цьому стилі малює натюрморти видатний майстер Франс Слейдерс та його талановитий учень Ян Файт.
Значно пізніше, тільки в 18 столітті, буржуазне самопізнання та демократичні мрії французьких вчених відобразились у натюрмортному жанрі Франції. Яскравим представником цих тенденцій в натюрморті був Жан Батіст Сімеон Шарден, творчість якого характеризується прикрашанням дрібнобуржуазної добропорядності, як би не зачепленої «чистоганом» буржуа. Як художник Шарден розвиває колір і матеріальність в їх єдності і більш органічно, ніж художники 17 століття.
В середині 19 століття Густав Курбе ще більш цілісно і узагальнено відображає предметні якості матеріального світу в натюрмортному живописі. Вплив цих двох видатних художників в історії натюрморту величезний.
В 70 – х роках 19 століття імпресіонізм трохи розсуває кордони уяви художників про задачі, які стоять перед живописом. Він вводить повітряне і світлове середовище.
З’являються й інші різновиди натюрморту. Наприклад, кубізм. Він нагадує предмет, сфотографований в різних положеннях і показаний одночасно. Тобто декілька позицій накладаються одна на одну і утворюється щось нове і дуже цікаве.
У нашому живописі різні суспільні тенденції створюють різні направлення в натюрмортному жанрі. В творах П.А. Федотова, В. Г. Перова натюрморт підсилює соціальну направленість творів.
А ось І. Ф. Хруцький, Ф.П.Толстой в своїх натюрмортах показують красу і матеріальність предметів. Їх натюрморти чудові за виконанням.
В більш пізній період працюють талановиті майстри І.А.Коровін та А.Я. Головін та інші, в творчості котрих мають місце елементи модернізму, але в цілому воно носить реалістичний характер.
В ще більш пізній період працюють такі майстри, як І.І. Машкова, В.Н.Яковлєва, П.П.Кончаловський, А.В.Купрін, Ю.І. Пименов з його незмінним бажанням бачити нове в різних психологічних станах ( серія натюрмортів “ Речі кожного дня “).
Взагалі натюрморт є величезна і невідривна частина образотворчого мистецтва. Він зародився дуже давно і жити буде завжди.
3. Послідовність виконання натюрморту
Малювання кожного натюрморту проводиться по етапах.
Деякі яскраві фарби, наприклад, червона і зелена, змішуючись, вони нейтралізують одна одну, виходить сіра фарба. Цей процес називається ахроматизацією.
Деякі з них, наприклад, холодні фарби, покладені разом з теплими, взаємно підсилюють звучання одне одного. Ці властивості фарб художники широко застосовують в живописі, коли потрібно досягти певного колористичного ефекту. Фарби можуть бути спокійними, ліричними, м’якими, теплими, холодними, а то й дисгармонійними, сірими, аби це співпадало із задумкою художника. Кольором можна виразити певний настрій і передати його глядачеві.
Існує багато засобів малювання аквареллю, але найбільш розповсюджений серед них: багатошаровий.
Що ж таке тон і що таке колір?
Колір з технічного боку – це фарба синя, зелена, червона та різноманітні їх суміші. Тон – це кольорова насич;еність. Візьмемо синю фарбу і , розбавляючи її водою, зробимо вимальовки квадратів від світло – блакитного до синього і глибоко – синього – це і буде різниця в тоні. Дві або декілька різних фарб можуть бути одного тону, одної світлосили (можливість відображати чи поглинати світлові промені ). На чорно – білій фотокартці однотонні різного кольору фарби дивляться однаково сірими або чорними плямами.
Починати живопис потрібно з першого плану, з самого яскравого предмету, нехай він буде еталоном яскравості. Подивіться на весь натюрморт : якими здаються кольори інших предметів по відношенні до самого яскравого, один до одного, фону. Уважно аналізуйте : на верхню частину падає світло, відображається холоднуватим світлим відтінком, відблиск білий, а ось в півтоні самий зрозумілий колір, він близький до локального кольору предмету, взятого з оточення, тепліше, ніж колір в яскраво освіченому місті предмету, і щільніше по тону, світло ковзає по цій частині предмету. Власна тінь ще щільніше, також тепла, багатокольорова, і в ній добре видно рефлекси від горизонтальної площини, яка відображує падаючий колір, падаюче світло. Падаюча тінь дуже важка в живописі. Під самим предметом, вона темніша, спереду чіткіше.
Роздивившись уважно натюрморт і розібравшись у світловій і кольоровій його характеристиці, можна починати роботу від світла на самому яскравому і найближчому предметі першого предметів, що входять в натюрморт і стоять на цьому фоні, але відтінки треба відчути, дивлячись на весь натюрморт.
Таких завдань можна привести два:
1. На фоні теплої драпіровки.
2. На фоні холодної драпіровки.
Треба пам’ятати, що на забарвлення предмету впливає оточення. Легко в цьому переконатися, якщо до білої чашки підносити різнокольорові смужки паперу.
Також слід пам’ятати, що кольори діляться на теплі і холодні. Так наприклад, сині, голубі і зелені відтінки вважаються холодними, нагадуючи нам колір снігу і холоду. Це кольори прохолоди і чистоти.
Теплими кольорами вважаються жовто – червоні, оскільки вони нагадують нам сонце, вогонь, спеку. Це кольори тепла і затишку.
4. Технологія ознайомлення дітей з натюрмортом
З натюрмортом діти вперше зустрічаються у старшій групі дитячого садку. Натюрмортна техніка дуже багата – це масляні краски (масляний натюрморт), акварель (відрізняється прозорістю і м᾽якістю фарбного шару), гуаш, темпера, фреска, мозаїка). Головні засоби виразності – колір, колорит, композиція, ритм.
Вихователь вчить дітей сприймати зміст творів живопису, бачити і розуміти елементарні художні засоби, які художник використовував для передачі краси навколишньої природи, відчував будову твору, любувався ним.
Також і далі можна продовжувати знайомити дітей з натюрмортом, адже на заняттях по аплікації, малюванню, вони виконують з натури і по представленню композиції з ваз, кімнатних і садових квітів.
Знайомство з роботами творців натюрморту повисить цікавість до роботи, розширить їх уяву про композицію малюнку, аплікації, про кольорові з’єднання.
Знайомству з натюрмортом не обов’язково присвячувати цілком усе заняття. Репродукцію картини можна демонструвати на занятті з аплікації або малюванні (картини К. Петрова-Водкіна «Рожевий натюрморт. Лапа яблуні», «Черемшина в стакані»; М. Кончаловського «Овочі», «Полуниця»; К. Коровіна «Троянди»; О. Татевосяна «Натюрморт»;
М. Сарьяна «Осінні квіти»; І. Хруцького «Фрукти і квіти», «Квіти і плоди».
Практика доводить: відсутність визначених мето
76;ів і прийомів роботи над естетичною виразністю малюнків дошкільнят є однією з причин їх однотипності, маловиразності.
76;ів і прийомів роботи над естетичною виразністю малюнків дошкільнят є однією з причин їх однотипності, маловиразності.
На відміну від першого етапу, у ході якого розроблялись і проходили опробування методи і прийоми, направлені на оволодіння узагальненими засобами дії у натюрмортному малюванні, на другому етапі була націлена робота на формування установки на допустимі варіанти збагачення естетичності виразності малюнку зовнішньої декоративності.
Основна задача другого етапу – виявлення найбільш ефективних педагогічних умов, що забезпечують ціле направлений, відмінний, широкий і повний перенос набутих у натюрмортному малюванні знань, навичок і вмінь у предметні і сюжетні малюнки.
Психологи і педагоги, що характеризують дитяче сприйняття творів мистецтва, вказують, що багато чого залежить від вибору конкретних творів, доступності для дітей їх змісту і засобів виразності, а також від створених дорослим умов і керівництва процесом сприйняття.
Коли ми розглядаємо ряд натюрмортів різних художників, ми бачимо, наскільки вони різноманітні, і не тільки по тому, що зображено, як зображено, але і за індивідуальною творчою манерою кожного художника. Ми відчуваємо визначений емоційний вплив кожної картини: одні здаються нам дуже ліричними, інтимними, другі – святковими, героїчними, монументальними. Мистецтвознавці не підрозділяють натюрморти по видам, але для педагогічної роботи з дітьми нам це представляється важливим. Також, у залежності від змісту зображених об’єктів на картині, ми виділяємо одно порядкові і змішані натюрморти.
Одно порядковий натюрморт зображає об’єкти одного конкретного виду: тільки овочі, тільки фрукти, тільки ягоди, гриби, квіти і т. ін. на картині може бути зображена і різноманітна їжа (вид – продукти харчування), хліб і різноманітні мучні вироби, сир, ковбаси, різноманітне пиття та інше; предмети побуту – посуд, інструменти, які використовуються у різних професіях; матеріали, тканина, книги, зброя та інше.
Якщо на картині представлені різнорідні предl4;ети (овочі і фрукти, посуд і овочі, зброя і квіти та ін.), ми визначаємо такий натюрморт як змішаний за замістом (І. Машков, «Полуниця і білий глечик»;
І. Хруцький, «Квіти і фрукти»; І. Михайлов, «Овочі і фрукти»; К. Петров-Водкін, «Бокал и лимон» та ін.).
Декілька інший характер мають натюрморти, об’єднані назвою
«Накритий стіл», «Сніданок», «Десерт», «Вечеря» та інш. (К. Петров-Водкін, «Ранковий натюрморт»; І. Грабарь, «Ранковий чай»; «Неприбраний стіл»; І. Машков, «Ананаси і банани» та ін.). У подібних зображеннях є деякий сюжет, тому ми їх об означимо як сюжетні. К сюжетному натюрморту можна віднести натюрморти із зображенням живих істот: птахів, тварин, людини – або натюрморти із включенням у них пейзажу (Ф.Толстой, «Букет квітів, метелик і птичка»,
І. Серебрякова, «За сніданком»; О. Лентулов, «Овочі»; П.Крилов, «Квіти на вікні» та ін.).
Натюрморт може бути включеним у портрет, картини інших жанрів живопису. В цьому випадку він зазвичай служить для розкриття характеру людини, його соціальною приналежності, середи, обставин, і тоді натюрморт втрачає свою жанрову приналежність.
Слід мати на увазі і інші характеристики натюрморту з точки зору використаних художником засобів виразності. Також нашу увагу завжди приваблює кольорова тональність – тепла, холодна або контрастна гама фарб. Наприклад, «Хризантеми» (І.Грабар), «Соняшники» (В.Ван Гог), «Натюрморт» (О.Богаевська) - в теплій гамі; «Груші на зеленій драпіровці» (І.Грабар), «Купави» (О. Головін) - в контрастній гамі.
Масштаб композиції у натюрмортах зазвичай орієнтований на розмір «кімнатної» малої речі, звідсіля й велика інтимність натюрморту у порівнянні з іншими жанрами. Головними героями тут є предмети, речі, які і подаються «крупним планом», щоб можна було вдивитися в їх красу, тому тут немає великих перспектив, далей, багатопланових точок зору, де знаходиться сюжетно-композиційний m4;ентр, що розташовується на другому плані. Передній зазвичай є к основному змісту картини. До композиції натюрмортів, вирішених декоративно, основна група предметів може бути розміщена і на передньому плані, тобто у нижньому краї картинної площини.
Велике значення у натюрморті має точку зору. При низькому рівні горизонту зображення сприймається дуже скороченим у глиб, предмети здаються більш високими. Точка зору зверху якби ставить зображення «на дибки», така точка зору створює враження приземлювання предметів. Середньо відкритий горизонт збільшує тягучість простору, дає відчути ритм у з᾽єднанні компонентів, складаючи натюрморт. Глибину простору посилює і перспективні зміни кожного предмету.
Формат площини – також особливий засіб виразності: квадратна форма створює враження деякої стійкості, горизонтальна носить характер панорамності, вертикальна дає відчуття святковості, монументальності.
Для створення композиційного рівноваги художники використовують світло і колір, протиставлення крупних і дрібних форм, розміщених вертикально і горизонтально. Предмети добираються художником не випадково; вони доповнюють, підкреслюють виразність один одного або ж виступають у контрасті («суперечать», «скандалять»).
Деякі дослідники розглядають натюрморти і з точки зору трактовки художнього образу. Так, Н.М.Зубарєва пропонувала дітям натюрморти, виконані в узагальнено-реалістичній; реалістичній, але деталізованій, декоративній манері. Реалістично виконані натюрморти розраховані на правдоподібний зовнішній живопис, зовнішню живописність, об’ємно-простору ілюзорність. Декоративні роботи відмічає яскравість, умовність, декоративність, споріднена з творами російського народного мистецтва. Це узагальнене рішення об’єму, ущільнення предметів, чіткість силуетів, окреслене рішення простору, акцентування ритмів. Змінюється відношення і до простору. Всі предмети якби наближені до глядача. Від того увесь натюрморт вирішується одразу на всій площині. Для більшої виразності іноді використовується чітка контурн 072; лінія, що підкреслює загальний силует предмету. Часто вводиться орнамент, як на фоні, так і на самих предметах, який вплітає у графічний ритм усього натюрморту і створює разом з ним єдину гармонійну композицію.
Саме натюрморти, виконані декоративно, як показало дослідження Н.М. Зубарєвої, найбільш до вподоби дітям на перших етапах роботи при ознайомленні з живописом.
Ознайомлюючи дітей з натюрмортом, слід звернути увагу на всі його характеристики: вид, характер образу, засоби виразності, індивідуальну манеру творчості художника – і донести його до дітей у доступній формі.
Висновки
Таким чином, можна зробити наступні висновки:
1. Твори живопису є вагомим засобом естетичного виховання дітей.
2. Натюрморт – жанр образотворчого мистецтва, який присвячений зображенню оточуючих людину речей, розміщених, як правило, в реальному побутовому середовищі і композиційно організованих в єдину групу.
3. Роль натюрморту в якості навчального завдання для старших дошкільнят важко переоцінити. Він дає можливість вивчити основні положення реалістичного малюнка, сприяв розвитку творчих здібностей того, хто малює. Малювання натюрморту передбачає більш складні завдання, ніж зображення на малюнку окремих предметів, і справа тут не в кількості предметів, з яких складається натюрморт, але і в цілому комплексі завдань, котрі потрібно вирішувати по-різному. При малюванні натюрморту не треба змальовувати всі його елементи в однаковій мірі. Кожний предмет натурної постановки потребує до себе особливої уваги і відношення. Ускладнення завдань у малюванні натюрморту пов'язане з введенням у натюрморт фону.
Література
1. Беда Г.В. Основы изобразl0;тельной грамоты. – М.: Наука, 1979. – 168 с.
2. Беда Г.В. Живопись. - М.: Просвещение, 1986. – 190 с.
3. Беличко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.
4. Бєлкіна Е. Виховання мистецтвом // Мистецтво та освіта.- 2001.- №2.-
с.36-38.
5. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.:
Мистецтво, 1981. – 178 с.
6. Васильєва О., Поклад І. Розвиток творчої особистості дитини в
образотворчій діяльності // Мистецтво та освіта. - 2002.- №2.- С.42-43.
7. Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. - 320 с.
8. Кальнинг А.К. Акварельная живопись. - М.: Искусство, 1968. - 76 с.
9. Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.
10. Кириченко Н.Т. «Сюжетне малювання у дитячому садку»
11. Комарова Т.С. «Методика обучения изобразительной деятельности и
конструирование». - М.: 1991
12. Костерин Н.П. «Учебное рисование». – М.: Просвещение, 1980
13. Павлинов П.Я. Каждый может научиться рисовать. – М.: Педагогика,
1966. – 216 с.
17. Павлов В.П. Сучасна українська акварель. - К.: Мистецтво, 1978. –39 с.
Комментариев нет:
Отправить комментарий