Шахтарськ – 2011
План
1. Вступ
2. Види (монументальний, декоративний, театрально-декораційний, мініатюрний та станковий) та жанри живопису
3. Відомості про колір
Література
1. Вступ
Живо́пис (маля́рство, фр. peinture, англ. painting, болг. живопис, рос. живопись, пол. malarstwo, чеськ. malířství) — вид образотворчого мистецтва, пов'язаний з передачею зорових образів нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, а також твори мистецтва, створені таким способом.
Найбільш поширені твори живопису, виконані на пласких або майже пласких поверхнях, таких як натягнуте на раму полотно, папір, поверхні стін і т. д. До живопису відносять і виконані фарбами зображення на декоративному та церемоніальному посуді, поверхня якого може мати складну форму.
2. Види та жанри живопису
За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний, театрально-декораційний, мініатюрний та станковий.
Монументальному живопису властиве філософсько-епічне розуміння дійсності, суспільно-значимий зміст, масштабність задуму, громадянський пафос, високий лад образів, звернення до великої колективної аудиторії тощо. Монументальний живопис тісно пов’язаний з архітектурою, підпорядковується архітектурній споруді, створюючи синтез – органічну єдність різних видів мистецтв в межах єдиного художнього твору. Синтез тоді досягає повноти, коли різні види мистецтв узгоджуються спільністю ідейного задуму та стилістичною єдністю. В ансамблі монументальний живопис виконує також і декоративну роль.
Декоративний живопис призначений для прикраси, входячи до складу архітектурного ансамблю або до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Отже, термін відноситься до орнаментальних розмалювань та композицій, що не мають самостійного значення; панно, орнаментальне підкреслення функцій предмету або оточення великих настінних сцен.
Театрально-декораційний живопис (декорації, костюми, грим, бутафорія, виконані за ескізами художника) допомагає глибше розкрити зміст спектаклю. Особливі театральні умови сприйняття декорації потребують обліку багатьох точок зору публіки, іх великій віддаленості, воздействию штучного освітлення і кольорових під світок. Декорація дає уяву про місце і час дійства, активізує у глядача сприйняття того, що відбувається на сцені. Театральний художник стремиться у ескізах костюмів і гриму остро виразити індивідуальний характер персонажів, їх соціальне положення, стиль епохи і багато іншого.
Мініатюрний живопис отримав великий розвиток у середні віки, до винаходу книго печатання, Рукописні книги прикрашались тончайшими заставками, кінцівками, детально опрацьованими ілюстраціями-мініатюрами. Живописной технікою мініатюри російські художники першої половини ХІХ сторіччя іскусно користувались при створенні невеликих (головним чином акварельних) портретів. Чисті глибокі кольори акварелі, їх вишукані з’єднання, ювелірна тонкість письма відлічають ці портрети, повні вишуканості і благородства.
Станковий живопис (від слова станок, мольберт, на який ставиться приготовлена основа – картон, дошка, полотно для малювання картин) об’єднує твори самостійного значення, не пов’язані з архітектурним ансамблем. Їх можна переносити, зберігати в житлових приміщеннях, установах, музеях.
За тематикою живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, детальний, портрет, пейзаж, натюрморт, міфологічний, релігійний, анімалістичний.
Найважливішим зображальним та алюційним зображенням живопису є колір. У живописі використовується фізичні властивості світла, що дає можливість зобразити предмет у кольорі, створювати колорит. Колорит (італ. Colorio – забарвлений) – загальне кольорове рішення, система сполучення кольорів та їх відтінків у художньому творі. Якщо у творі домінують сині, зелені, фіолетові відтінки, колорит називають холодним, а коли домінують жовті, червоні, оранжеві – теплим.
Художні образи живопису створюються за допомогою малюнка, кольору, світлотіні, колориту і перспективи. Важливу роль відіграє і композиція (лат. Compositio – складання, розміщення) – побудова художнього твору, співвідношення окремих частин і елементів, що зумовлені його ідейно-образним змістом, характером і призначенням. Техніка живопису (накладання фарб, закріплення на поверхні, різноманітна). Найбільш поширені фарби олійні, клейові, воскові (енкаустика). В монументальному живописі найчастіше застосовують мозаїку, фреску. У станковому, крім олії, - акварель, гуаш, пастель.
Мозаїка (франц. Mosaique, італ. - moseico, лат. musivym, буквально – призначене музам) – це орнаментальні композиції, виконані з природних елементів, емальних, керамічних плиток, емальною (нім. Smapte, італ. Smalto – емаль) – називають кольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків, або пластинок, яке застосовується для виготовлення мозаїк. З ІІ тис. до н.е. відома фреска (італ. Fresco, буквально – свічний) – техніка живопису фарбами (водяними або вапняному молоці) по свіжій штукатурці. Темпера (італ. Tempera – фарби для живопису, в яких сполучною речовиною є натуральні (з води та яєчного жовтка) або штучні (водяний розчин клен з олією) емульсії.
У мистецтві Стародавнього Єгипту застосовується акварель (італ. Acquerello, від лат. Aqua – вода) фарба, що розводиться водою. У західноєвропейському та українському мистецтві акварель застосовується з ХV ст.. Фарби, розтерті на воді з олеєм і домішкою білила, мають назву – гуаш (франц. Pastel, з італ. Pastelo від pasta – тісто) означає малювання кольоровими олівцями, виготовленими з сухих, порошкоподібних тонко тертих барвників з домішкою скріплюючих або розбілюючих речовин (клей, крейда, гіпс, тальк тощо).
Наприкінці ХVІ ст. поряд з традиційним іконописом, з’являються нові жанри: портрет, історичний живопис, зростає інтерес до пейзажу. Провідне місце в житті тодішнього суспільства посів жанр портрета, розвиток якого розпочався з донаторських та надгробних зображень. Цей вид портрета був досить поширеним в українському мистецтві. Портрет Яна Рорбурта, Костянтина Корнякта. Найпопулярнішим був портрет світського призначення, спочатку погрудний, згодом у повний зріст. Невеликого формату ранні портрети об’єднані органічно цілим ренесансним сприйняттям людини. У таких портретах переплелися впливи західноєвропейського мистецтва з традиціями українського живопису, якому належить провідна роль.
Існують такі види живопису як живопис гуашшю, аквареллю, олійними фарбами, темпера.
Акварель – походить від латинського слова “aqua”,що означає вода, акварель це фарба, яка розводиться водою. Прозорість – основна її ознака і головна цінність. Саме вона надає легкість акварельному живопису.
Колір акварелі великою мірою залежить від паперу, на якому малюємо. Перед тим, як почати робота з аквареллю, фарби лід злегка намочити чистою водою. Тоді вони трохи розбухають і легко набираються на пензель. Потрібний колір підбирається на палітрі. Вона потрібна бути волого, щоб усі кольори на ній виглядали так, як на папері. Малюють завжди рідко розведеною фарбою. Малюючи аквареллю пензель добре змочують.
Майбутньому акварельному малюнку дуже шкодить зловживання гумкою. На потертій гумкою папір погано лягає фарба, зникає свіжість і чистота кольору. Найкраще працювати на цупкому рисувальному папері із зернистою поверхнею, типу ватмана, на деяких сортах паперу погано тримається вода. У такому разі його легко і акуратно зволожують мокрою ваткою або пензлем. Папір слід змочувати тоді, коли на нього вже нанесено малюнок олівцем.
Основні інструменти для роботи аквареллю – це м’які пензлі. Їх виготовляють із шерсті білки, борсука, а найкращі пензлі каюнкові. Акварельні пензлі переважно круглої форми. Для роботи найкраще пензлі 2-3 товщини. Набираючи пензлі фарбою, тримаємо його похило.
Добре насиченим пензлем рухаючи його по горизонталі зафарбовуємо аркуш. Треба стежити, щоб фарба не просихала і маски плавно зливалися. Залишивши поверхню струшуємо пензель і забираємо ним зайву фарбу
Переходити від світлого до темного тону (чи навпаки) можна поступовим або ступінчатим підсиленням кольору. Щоб поступово розслабити колір робимо так. Розводимо достатню кількість фарби одного кольору і починаємо замальовувати площу. Потім вводимо у розведену фарбу трохи води. Повторивши це кілька разів, дістаємо плавний перехід від темного до світлого кольору. А щоб підсилити тон, робимо навпаки: у великій кількості води розводимо трохи фарби і малюючи, поступово добавляємо до розчину фарби.
Змішування фарби – важлива справа для аквареліста. Це роблять як на палітрі так і на малюнку. Підгодовувавши на палітрі суміш двох-трьох кольорів, накладають вже готову фарбу. А на малюнку потрібний колір дістають накладанням одного шару фарби на інший, уже просушений.
Живопис “по мокрому” ґрунтується на властивості води розчиняти в собі фарби. Під час роботи “по мокрому” папір повинен бути весь час вологим. Для цього аркуш паперу зволожуємо ватним тампоном. Коли папір великий, то потрібно забезпечити тривалу вологість паперу. Робиться це так: на рисувальну дошку натягуємо старе чисте полотно так, щоб ніде не було складок. Намочуємо полотно водою, накладаємо на нього папір рисунок до полотна і змочуємо весь аркуш із зворотного боку. Після цього обережно повертаємо його до мокрого полотна, і той бік, що з рисунком, теж акуратно зволожуємо. Коли утворюються повітряні пухирці то папір слід “відтягнути”, погладжуючи рукою від центра дошки до країв. Фарби для малювання “по мокрому” розводять густіше, ніж для роботи “по сухому”, оскільки частина води вже є на папері. Художник сам регулює нахил дошки.
Гуаш – відома з давнього часу. Назва “гуаш” походить з італійської мови, в перекладі означає “водяна фарба”. На відміну від акварелі гуашеві фарби не прозорі. Їх виготовляють на рослинних клеях (вишневий, пригарабік, трагатан), з домішкою білила, в наслідок чого фарби, висихаючи, стають матовими, їх тон світлішає.
Гуаш, як і акварель розводять водою. Можна наносити один шар фарби та інший для виправлення помилок. Верхній мазок повністю перекриватиме нижній. Проте не слід робити дуже густих і товстих мазків, бо вони легко розтріскуються і відпадають.
Техніка гуаші дає можливість користуватися різноманітними прийомами: класти мазки за формою, горизонтально чи пунктирно, комбінувати тонкий шар фарби і товстий мазок тощо.
Живопис олійними фарбами.
Пензлики потрібні щетинні різних розмірів (6, 8, 12, 16) та 1-2 колонкові, для виконання деталей (3, 4, 5). Писати зручніше на заґрунтованому картоні, а вже потім на полотні.
Спочатку роблять підрамник, а потім на нього натягують полотно. Стеклером прострілюють зверху один раз і знизу один раз, полотно натягують так, щоб нитки лежали паралельно сторонам підрамника, потім прострілюють бічні сторони, щоб була рівновага полотна, після чого з усіх боків прострілюють і натягують таким чином полотно на підрамник. Натягнуте на підрамник полотно ще не придатне для роботи; його як і картон треба покрити грунтом. В олійному живописі користуються клейовими, емульсійними та олійними ґрунтами. Клею в грунт треба добавляти стільки, щоб не було тріщин і від згинання полотна він не обсипався. Зворотній бік полотна має бути чистим. Ґрунти є різних типів, один з них клей ПВА добавляють до теплої води, щоб легше розмішувати на половину, потім цю суміш розмішують до однорідної маси і нею проклеюють полотно, коли полотно висохло роблять іншу масу. Цей клей ПВА на половину з водоемульсією і добавляють 50 гр. оліфи, після чого також розмішують на однорідну масу, потім покривають цим полотно вдруге, коли воно висихає протирають наждачкою для того, щоб поверхня була гладкою, якщо є вияв точкових проміжків, то можна перекрити ще раз, після того як друга прокладка висохне.
Коли грунт достатньо висохне, можна перейти до побудови композиції. Це роблять вуглем, м’яким простим олівцем, або кольоровим. Якщо рисунок роблять вуглем його слід закріпити дамар ним лаком у суміші з розчином № 4 для живопису (піненом). Писати можна тільки по сухому.
Живопис олією починають писати з підмальовка. Для цього фарбу беруть не густу і відрізу намагаються якомога точніше передати кольорові і тональні відношення.
Спочатку беруться за найтемніші місця – тіні, потім конкретизують і уточнюють зображуваний об’єкт. Щоб пензлем передати об’ємну форму кожен мазок повинен показувати певну чистоту площини предмета, її окрему грань.
В живописі кожен мазок треба класти свідомо, щоб він допомагав виявляти форму, тон і тому подібне. Отже, напрям і характер мазка залежить від форми об’єкта, характеру його поверхні, положення в просторі. При цьому слід пам’ятати, що мазок покладений пастозно, наближає зображення до глядача, а покладений тонко і гладенько віддаляє. Досить часто в живописі користуються лесуванням. Ним не слід зловживати, бо живопис темніє від надлишку олії. Лесування добре лягає на сухий гладенький підмальовок, тому перед цим поверхню живопису слід зашліфувати тонким наждачним папером.
Темпера.
Темперу готують на емульсіях і розводять водою. Темпера легко стікає з пензля, дає чіткий тонкий штрих, порівняно з олійними фарбами швидше сохне. Як тільки випарується вода – темпера затвердне і цим практично закінчується процес висихання. Частинки кольорового пігменту міцно закріплюють з основою. Порівняно з аквареллю і гуашшю темпера тримається на основі міцніше, не стирається, після висихання не боїться води, чим подібна до олійних фарб.
Недоліком темперних фарб є те, що їх не можна так легко змішувати, як олійні. Крім того, фарби після висихання дещо змінюють колір.
Основу для темпери покривають клейовим або емульсійним грунтом, а найпростіше взяти водоемульсійну фарбу для стін. Писати можна на міцному картоні або на полотні. Через те, що темпера швидко сохне, кольори і тони, по можливості, треба зразу підбирати на палітрі.
Пензлі для темпери такі самі як для олійних фарб.
Живопис темперою можна покривати тим самими лаком, які застосовують в олійному живописі.
Монотипія.
Слово “монотипія” грецького походження. Воно складається з двох слів “монос” – один, єдиний і “типос” – слід, відбиток.
Монотипію можна виконувати аквареллю, олією, друкарською фарбою. Зображення друкують на різноманітному папері, який добре вбирає в себе воду. Для виконання монотипії потрібні: пластинка з металу, скла, кераміки, пластмаси, папір для чернетки і для чистого відбитка, олівець, фарби, фото валик, мило. Кілька газет, скипидар, ножиці, тканина. Папір треба на декілька годин помістити в посудину з водою для друкування папір повинен бути вологим. Для монотипії акварельними фарбами спочатку треба виконати на папері контурний рисунок олівцем. Акварельну фарбу розводимо з милом, вона повинна бути густа, потім на рисунок кладемо скло і по ньому малюємо задану композицію. Якщо все готово – малюнок сухий і папір вологий – можна малювати.
Монотипію олійними фарбами виконуємо майже так як і аквареллю. Але буває, що фарби надто густі. Їх треба розбавити розчинником. На пензель не слід набирати багато фарби і класти їх дуже повним мазком, бо при відбиванні вона розмажеться. Папір для монотипії олійними фарбами готуємо так: як і для акварельних фарб, процес і прийоми друкування такі самі.
Проте папір можна зволожувати і не водою а розчинниками, він розбиває фарбу на дрібнесенькі краплиночки і здається, ніби відбиток виконано пульверизатором.
Є ще й фонограмна – однокольорова монотипія. Найчастіше її використовують чорним або коричневим кольором. Такий вид роблять друкарською або олійною фарбами, але останню треба обезжирити. Для цього фарбу потрібно видавити на папір, де вона залишає олію, тоді вона готова.
3. Відомості про колір
Колір - найкращий зображувальний і емоційний засіб живопису. За допомогою кольору, приведеного в творі в гармонійну систему, передаються краса й багатство барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення.
Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від одного не тільки матеріалом, величиною та формою, а й кольором. Отже, колір - це одна з невід'ємних ознак будь-якого предмета, причому дуже мінлива. Відомо, що колір природи змінюється не лише внаслідок зміни пори року, але й часу дня (вранці, вдень чи ввечері). Так, вода в річці, ставу чи морі змінює свій колір, як і небо: то вона блакитна, як небо вдень у тиху погоду, то темно-синя з різноманітними відтінками - у вітряну, то золотисто-червона - у вечірній час.
Той самий за кольором предмет може сприйматись нашим зором також по-різному залежно від його положення в просторі, освітлення, оточення та ін. Наприклад, як закони лінійної перспективи в зображенні форми предмета вимагають малювати не справжню форму, а видиму, так і повітряна перспектива вимагає в живописі передавати не справжній колір предмета, а видимий.
Справжній колір предмета залежно від його просторового положення (віддалення), сили освітлення та навколишнього середовища змінюється за ясністю, кольоровим тоном та насиченістю.
В міру віддалення предмета від глядача змінюється не лише видима величина його, а й колір, бо міняється кількісний і якісний характер світлового потоку, що відбивається цим предметом. Так, дерева, однакові за величиною і кольором (зелені), сприймаються нами в міру віддалення меншими і здаються сірими, голубими чи злегка фіолетовими. Зміна тону, ясності і насиченості кольору предметів залежить від кількості і величини частинок вологи й пилу в повітрі, які утруднюють проходження
кольорових променів і впливають на зміну кольору.
У чистому повітрі небо й віддалені предмети здаються більш синіми, у вологому чи похмурому - сірими. Сприймання кольору предмета залежно від освітлення й оточення можна простежити, уважно розглядаючи жовте яблуко. Так, жовтий колір яблука на фіолетовому фоні буде найяскравішим, теплим, тоді як на оранжевому або червоному фоні буде здаватися більш холодним і менш чітким. Уміння бачити кольори, розпізнавати їхні відтінки допомагає нам не тільки правильно передавати колір предметів у малюнках, а й створювати прекрасне в житті.
Подібно до музики кольори викликають у людей різні емоції, впливають на настрій та працездатність. Тому останнім часом приділяється велика увага раціональному фарбуванню приміщень у житлових будинках і на виробництві.
Велике психологічне навантаження виконує колір у лікарнях, шкільних класах, навчальних кабінетах і т.д. Виявилось, що чорний колір гнітюче діє на школярів, тому гігієністи запропонували фарбувати дошку не в чорний, а темно-зелений колір і писати на ній жовтою або жовтогарячою крейдою. Гігієністи стверджують також, що холодний білий колір - символ чистоти і суворого порядку - розпорошує увагу і швидше спричинює втому, тому деякі віддають перевагу блакитним, блідо-зеленим або сірим тонам. Наведені вище приклади показують, що колір у природі і в житті людини відіграє величезну роль.
Наука, яка вивчає колір та його властивості - кольорознавство, допомагає нам ознайомитися з кольором у природі, його особливостями, закономірностями та ін.
Кольори поділяються на хроматичні і ахроматичні. "Хрома" по-грецькому означає колір. Ахроматичні кольори - білий, сірий, чорний. Хроматичні кольори всі інші: жовтий, оранжевий, червоний, синій, зелений, фіолетовий, коричневий.
Хроматичні кольори мають такі властивості: колірний тон, насиченість, світлоту. Колірний тон - це відмітна властивість кольору. Всі теплі і холодні кольори і всі відтінки цих кольорів належать до колірного тону.
Світлота - це ступінь послаблення кольору. Діти про світлоту кажуть: блідий - значить колір дуже світлий, близький до білого, трішки забарвлений. Світлота характеризується порівнянням даного хроматичного кольору з ахроматичним. Хроматичні кольори відрізняються різною світлотою по відношенню один до одного. Наприклад, всі жовті, жовто-оранжеві, жовто-зелені кольори світліші, ніж червоний, синій, фіолетовий. Отже, жовті кольори найсвітліші.
Найтемнішими кольорами (серед хроматичних) будуть сині і фіолетові. Один і той самий колір може мати різну світлоту: синій - темний, блакитний - світлий, фіолетовий - темний, бузковий - світлий, крім того, ще є проміжні кольори. Максимально насичені кольори - кольори спектру. Насиченість кольору змінюється при додаванні до нього чорної фарби - колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (погашеним), а при додаванні білил - білястим.
Хроматичні кольори також відрізняються один від одного за світлотою, наприклад, краплак темніший від червоної кіноварі, а лимонний кадмій світліший за неї. Хроматичні кольори відрізняються за кольоровим тоном, тобто за ознакою, яку мають на увазі, називаючи колір жовтим, зеленим, синім, червоним і т.д. Шкалою кольорових тонів є спектр, у якому завжди зберігається одна й та сама послідовність кольорів.
Із семи кольорів спектру виділяють три головні кольори, яких не можна дістати з інших кольорів. Це жовтий, синій і червоний. У різних кількісних співвідношеннях ці три кольори дають можливість здобути велику кількість кольорів і відтінків, з допомогою яких у живописі передають кольорове багатство навколишнього світу.
Ахроматичні кольори мають одну властивість - світлоту, у них немає кольору і колір ненасичений, вони можуть бути світлими і темними в різному ступені. Найкраще це видно в сірих кольорах, у яких можна бачити найсвітліший, близький до білого, і найтемніший, близький до чорного, сірий колір. Білих і чорних кольорів також багато. Сніг, який тільки випав, біліший від крейди, цинкове білило світліше від свинцевого; чорний оксамит темніший від чорного сукна тощо.
Якщо будь-який хроматичний колір будемо змішувати з сірим кольором, однаковим з ним за світлотою, то діставатимемо нові кольори того ж тону, але такі, у яких цей хроматичний колір буде все менше й менше помітним, тобто змінюватиметься його насиченість. Щоб змінити не тільки яскравість, а й світлоту хроматичного кольору, треба домішувати до нього білий колір.
Кольори поділяються на теплі і холодні. Теплими є ті, в яких переважають жовті і коричневі кольори, в холодних - сині і фіолетові. Наприклад, червоний, оранжевий, жовтий, червоно-оранжевий, жовто-оранжевий - теплі кольори. Холодні: синій, блакитно-зелений, синьо-фіолетовий.
Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки ясністю, тобто один з них світліший, а інший темніший. Якщо ахроматичний колір має ледь помітний синюватий, червонуватий чи інший відтінок, він є хроматичним. Хроматичні кольори характеризуються трьома ознаками: кольоровим тоном, ясністю і насиченістю. Всі якості кольору, які є в природі, можна визначити через ці три основні ознаки.
Кольоровий тон - відмітна ознака кольору. Всі теплі і холодні кольори і відтінки їх належать до кольорового тону (червоний, жовтий, синій, зелений, жовто-зелений і т.д.).
Ясність - властивість кольору бути більш чи менш яскравим (світлим). Вона визначається ступенем наближення даного кольору до білого. Хроматичні кольори відрізняються різною ясністю стосовно один до одного. Так, жовті кольори - найсвітліші, а сині і фіолетові серед хроматичних кольорів - найтемніші.
Насиченістю (або інтенсивністю) кольору називається ступінь чистоти даного кольорового тону, тобто ступінь відмінності хроматичного кольору від ахроматичного тієї ж самої ясності. Максимально насичені кольори - кольори спектра. Насиченість кольору змінюється, коли його змішують з чорною фарбою або білилами: колір втрачає свою яскравість, стає сіруватим (тьмяним). Якщо в хроматичному кольорі є сірий колір (розбавлений чорний), він ненасичений, спокійний. Картини багатьох художників виконано не тільки чистими насиченими тонами (наприклад, "Лютнева блакить" І. Грабаря, "Кінець зими" К. Юона та ін.), а й ненасиченими, сіруватими тонами, що диктувалось композиційним задумом художників, темою картини. Так, картину "Проводи покійника" художник В. Перов виконав сірими, ненасиченими тонами.
Література
1. Беда Г.В. Живопись. - М.: Просвещение, 1986. – 190 с.
3. Беличко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.
4. Бучинський С.Л. Основи грамоти з образотворчого мистецтва. – К.:
Мистецтво, 1981. – 178 с.
5. Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. - 320 с.
6. Кальнинг А.К. Акварельная живопись. - М.: Искусство, 1968. - 76 с.
7. Комарова Т.С. «Методика обучения изобразительной деятельности и
конструирование». - М.: 1991
8. Костерин Н.П. «Учебное рисование». – М.: Просвещение, 1980
9. Павлов В.П. Сучасна українська акварель. - К.: Мистецтво, 1978. –39 с.
![Описание: G:\001[1].jpg](file:///C:\Users\73B5~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image002.jpg)
![Описание: G:\images[54].jpg](file:///C:\Users\73B5~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image004.jpg)
![Описание: G:\images[49].jpg](file:///C:\Users\73B5~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image006.jpg)
![Описание: G:\gimn_ua[1].jpg](file:///C:\Users\73B5~1\AppData\Local\Temp\msohtmlclip1\01\clip_image008.jpg)
